КНИГА ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ РАДОМИШЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ

Герої не вмирають!

Людина живе доти, доки в всесвіті  б'ється бодай одне українське серце, котре її пам’ятає. Нація твориться, якщо пам’ятає та вшановує своїх Героїв.

Пам’ятай і ніколи не забувай про те, якою ціною твориться наша історія, про тих, хто її пише зараз. 

Чи потрібно це загиблим? - питання риторичне… Але це точно потрібно живим: сьогодні, через рік, через століття… Аби на болотах і думки не виникало “визволяти”, аби  косого погляду чи грізного слівця забракло у бік України! Бо це наші Герої, наші діти і батьки, брати і сестри, сусіди і однокласники, вибороли незалежність і єдність держави, вистраждали  волю і долю для народу! На величезний біль і жаль, ціною власних життів.

У цій книзі зібрано короткі біографії Героїв Радомишльської громади, які загинули в національно-визвольній російсько-українській війні з 2014 по 2023 роки. Короткі біографії… Короткі життя… За які було зроблено не те, що багато… Нашими Захисниками було зроблено і віддано ВСЕ! 

Усі жителі громади сьогодні та усі покоління, доки лежатиме під ногами українська земля і світитиме сонце, мають пам’ятати їх імена! 

Дата та місце народження: 2 вересня 1975 р., м. Радомишль, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Горбатенко, Старобешівський район, Донецька область (47°45'08.5"N 38°06'08.1"E).

Звання: Полковник.

Посада: Т.в.о. командира бригади.

Підрозділ: 51-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. Зеленим коридором. Був на броні БМП-2 з бортовими номерами № Н08ЖТ3064 та № Н06ЖТ7769, яку знищили на дорозі поміж с. Горбатенко та Новокатеринівка. У цьому БМП-2 загинули Кушнір І.М., Іонов В.А.. 30 серпня 2014 р. тіло Півоваренко П.В. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Упізнаний за тестами ДНК. Похований.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишилась дружина та двоє синів.

Місце поховання: м. Київ, Лук'янівське військове кладовище

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 4, місце 27.

Нагороди

Указом Президента України № 258/2016 від 17 червня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

Указом Президента України № 630/2021 від 10 грудня 2021 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Дата та місце народження: 8 лютого 1978 р., м. Радомишль, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 9 лютого 2015 р., с. Логвинове, Бахмутський район, Донецька

Звання: Старший сержант.

Посада: Механік-водій.

Підрозділ: 30-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Зник безвісти 9 лютого 2015 р. коли дві машини бригади попали під обстріл поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область). Пізніше стало відомо, що Павло був захоплений у полон і розстріляний російськими бойовиками. Впізнаний серед загиблих. Похований. Разом з Павлом загинули молодший сержант О. Бердес та сержант В. Демчук.

Місце поховання: с. Велика Рача, Житомирська область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 6, ряд 1, місце 19.

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дата та місце народження: 8 квітня 1980 р., м. Куйбишев, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 10 лютого 2015 р., м. Краматорськ, Донецька область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Водій-електрик.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 10 лютого 2015 р. під час обстрілу російськими бойовиками з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» аеродрому м. Краматорська (Донецька область).

Сімейний стан: Залишилася дружина та дві доньки.

Місце поховання: м. Радомишль, Житомирська область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 6, ряд 3, місце 22.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дата та місце народження: 26 березня 1982 р., м. Радомишль, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 10 лютого 2015 р., с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Сержант.

Посада: Сержант з МТЗ.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 10 лютого 2015 р. під час вогневого контакту ротно-тактичної групи з бойовиками з 13.00 до 14.00 в районі с. Спартак, Ясинуватського району, Донецької області.

Разом з Миколою загинули солдат І. Рудніцький, старшина С. Порозінський, солдат О. Саєнко та солдат А. Ущапівський.

Сімейний стан: Залишилися дружина та дві доньки .

Місце поховання: м. Радомишль, Житомирська область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 6, ряд 3, місце 17.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Дата та місце народження: 9 червня 1992 р., м. Обухів, Київська область.

Дата та місце загибелі: 17 березня 2016 р., с. Гнутове, Маріупольська міська рада, Донецька область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Головний сержант взводу-командир відділення.

Підрозділ: 54-й окремий розвідувальний батальйон.

Обставини загибелі: Загинув 17 березня 2016 р. в результаті підриву на вибуховому пристрої поблизу села Гнутове під Маріуполем (Донецька область).

Сімейний стан: Залишилися батьки та дружина.

Місце поховання: м. Обухів, Київська область, кладовище Яблуневий (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 8, ряд 2, місце 17.

Орден За мужність III ступеня Указом Президента України № 291/2016 від 4 липня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою "За оборону рідної держави" (посмертно).

Народився 1989 року а місті Новоград-Волинський (Житомирська область). В родині було п'ятеро дітей, батько помер, з 1992 року Юрій лишився без батьківської опіки; його та ще двох його братів розкидали по дитячих будинках. Коли його вирішили знайти, то довго не могли цього зробити — виявили Юру в дитбудинку у Денишах під Житомиром. Виховувся у Радомишльській школі-інтернат для дітей.

Після випуску з інтернату закінчив ВПУ за спеціальністю електрик. Переїхав жити до матері у село Романівка. Підробляв в Овручі у столярному цеху, різноробом на будівництвах. Понад рік працював охоронцем — у ТРЦ «Блокбастер» у Києві. 2015 року мати Юрія загинула в ДТП; незабаром померла нерідна бабуся, з якою він жив.

У квітні 2016 року підписав контракт на військову службу; солдат 54-го окремого розвідувального батальйону, майстер-номер обслуги.

28 жовтня 2016-го був важко поранений в часі мінометного обстрілу села Широкине (Волноваський район). Помер 29 жовтня від множинних осколкових поранень лівої частини тіла та шоку в лікарні Маріуполя. Разом з Юрієм загинув солдат Руслан Бабівський.

Прощання з воїнами пройшло в будинку офіцерів міста Звягель (Новоград-Волинський), поховали на Алеї Слави Центрального кладовища.

Без Юрія лишилися цивільна дружина на 9 місяці вагітності, брати та сестри.

Указом Президента України № 48/2017 від 27 лютого 2017 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дата та місце народження: 23 червня 1966 р., м. Радомишль, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 26 березня 2017 р., с. Малинівка, Слов'янський район, Донецька область.

Звання: Полковник.

Посада: Начальник управління організаційно-планового та експлуатації.

Підрозділ: Центральне автомобільне управління Озброєння ЗСУ.

Обставини загибелі: Загинув 26 березня 2017 р. в результаті авіакатастрофи військового гелікоптеру Мі-2, яка сталася біля с. Малинівка (Слов'янський район) Донецької області, в 13 км від аеродрому м. Краматорська. Разом з Валерієм загинули підполковник Є. Волошин, капітан Д. Мовчан, старший лейтенант Р. Кандул та полковник В. Калитич.

Місце поховання: м. Радомишль, Житомирська область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 9, ряд 3, місце 27.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Указом Президента України № 138/2017 від 22 травня 2017 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

1988 року закінчив з відзнакою Київське вище танкове інженерне училище. Свою офіцерську службу розпочав у Групі радянських військ у Німеччині, на посаді заступника командира танкової роти з озброєння та заступника командира окремого танкового батальйону з озброєння. Після розпаду СРСР повернувся в рідну Україну, служив на посадах заступника начальника автомобільної бази з технічної частини, начальника автомобільної служби центру забезпечення Міноборони. 2003 року закінчив з відзнакою Національну Академію оборони України. Проходив службу на посадах заступника командира полку з озброєння, начальника відділу оборонного планування Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ та начальника управління ОПЄ — заступника начальника Центрального автомобільного управління Озброєння. Близько 20 разів нагороджувався відзнаками Генштабу, Міноборони України та державними нагородами. Під час виконання обов'язків начальника Озброєння штабу АТО організував та особисто керував технічним забезпеченням військ, залучених до виконання бойових завдань.

Народився 05 травня 1988 року в с. Березці.

З 1995 року по 2005 навчався Радомишльській загальноосвітній школі №4.

11 травня 2006 року призваний на строкову службу в Збройних Силах України. Строкову службу проходив у в/ч А 1586 на посаді майстра ремонтної дільниці.

У період з 2014 по 2017 рр. брав участь в Антитерористичній операції на сході нашої країни.

Серце воїна зупинилось 05.02.2018 року. В нього залишилась мама та маленька донечка.

Похований в с. Березці.

(16.07.1992-08.10.2018)

Народився 16 липня 1992 року в с. Кримок.

 Закінчив Кримоцьку ЗОШ, з 2008 року навчання в Радомишльському ПТУ.

Проходив строкову службу в лавах ЗСУ (18.10.2011-12.10.2012).

Працював на будівництві.

В березні 2014 року підписав контракт з військовою частиною А2192 на 3 роки. Брав участь в  антитерористичній операції.

В квітні 2018 року підписав контракт з  10-ю гірсько-штурмовою бригадою (Коломия), брав участь в АТО.

Загинув 8 жовтня 2018 року виконуючи обов’язки військової служби.

 Старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Народився в м. Радомишлі на Житомирщині.

Старший солдат, танкіст підрозділу 58 ОМПБр. На військовій службі за контрактом в ЗС України перебував з вересня 2020 року.

Загинув 9 березня 2022 року в боях з російськими окупантами на околиці с. Количівки на Чернігівщині (на момент загибелі мав вік 23 роки). Під час бою в танк, на якому перебував військовослужбовець, влучила російська міна. В результаті вибуху і падіння з танку, прикрив собою піхотинця, який стояв біля танку, тим самим врятував життя своєму побратимові. Місце загибелі сина мати знайшла завдяки місцевим жителям. Похований в рідному місті Радомишлі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороди

Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Народився 23.05.1998 року на Сумщині. Коли хлопчині було два роки, батьки переїхали до с. Краснобірка. Тут він зростав, навчався, звідси дістав благословення на захист країни.

Загинув Герой 12 березня 2022 року  під містом Попасна  Донецької області, де велися інтенсивні бойові дії.

Був похований у м. Дніпро як невідомий солдат.

Довгою була його дорога до рідної домівки.

Перепоховали Героя 27 серпня 2022 року в с. Краснобірка.

Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) Указом Президента України №24/2023 від 17 січня 2023 року.

Сергій Нощенко народився 22 квітня 1982 року в с. Глиниця Радомишльського району Житомирської області.

Навчався в Кичкирівській загальноосвітній школі. 

Працював на деревообробному підприємстві і це у нього виходило досить добре. 

16 липня 2015 року був мобілізований для проходження військової служби у зоні проведення АТО в лавах Національної гвардії України. Півроку служив на блокпості поблизу м. Щастя Луганської області, потім був переведений до Слов’янської військової частини і проходив службу поблизу села Гранітне Донецької області.

У жовтні 2016 року був звільнений у резерв першої черги і повернувся додому. 

З 2017 року проживав разом з дружиною та синами Дмитром і Тімуром в селищі Бабинці Бучанського району. 

24 лютого 2022 року був у матері в с. Глиниця. Як тільки дізнався про початок війни, то цілий день добирався до Бучанського військкомату, щоб стати на захист України. 

З 25 лютого 2022 року захищав Ірпінь на блокпості біля ТРЦ «Жираф». Мав позивний «Сєрий». Під час оборони Ірпеня потоваришував з Олександром Литкіним (позивний «Каштан»).

У ніч з 12-го на 13-те березня під час виконання бойового завдання потрапив під мінометний обстріл і загинув разом з побратимами Литкіним Олександром («Каштан») і Паськом Дмитром («Нільс»). Четвертий побратим Сергія – Олег Костенко («Тихий») –  був тяжко поранений, на щастя, вижив. 

Сергій був дуже доброю людиною, ніколи не відмовляв у допомозі друзям та рідним. Був люблячим сином, чоловіком і батьком. Був патріотом України.

Нагороджений медаллю «ЗА ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ» (посмертно).

Рішенням Ірпінської міської ради Сергію Нощенку присвоєно Почесне звання «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА ІРПІНЬ» (посмертно).

Місце поховання: с. Глиниця, Житомирська область.

Вічна пам’ять Герою-захиснику!

Народився 23.07.1976 року в м. Радомишль. Закінчив місцеву школу. Після закінчення якої обрав педагогічну сферу, тож закінчив факультет  фізичної культури. Відслужив в армії. Працював на вчителем фізкультури та опанував інші професії. Одружився. Народилась донька. Згодом купив залізного коня, став членом клубу байкерів.

Був призначений керівником гуртка «Спортивний туризм при радомишльській «Станції юних техніків». Це була його стихія, якою він марив з дитинства. Він підняв туризм в Радомишлі на вищий рівень Гуртківці його обожнювали.

24 лютого 2022 року змінилось життя кожного українця. З першого дня Антон вступив до ГО «Радомишльська варта». Доправляв волонтерську допомогу на Київщину, а звідти з-під обстрілів росіян вивозив людей, серед яких був і безногий хлопчик з Макарівського району. Маючи спеціальні навички, Антон надавав нашим військовим координати ворога.

11 березня 2022 року Антон Ніколаєв  з двома товаришами потрапив в засідку росіян, які впритул розстріляли їх авто. Життя обірвалось…

Понад місяць Бородянський район був окупований.  Лише після звільнення захисник повернувся до рідної домівки.

06.04.2022 Радомишльщина прощалась з Антоном.

В нього залишилась мама та донька.

Похований в м. Радомишль 6 квітня 2022 року.

Народився 04.06.1975 року.

Проживав в м. Радомишль разом з родиною.  

З початком полномасштабного вторгнення вступив до ГО «Радомишльська варта». Разом з товаришами доправляв волонтерську допомогу на Київщину, а звідти з-під обстрілів росіян вивозив людей, серед яких був і безногий хлопчик з Макарівського району.

У березні дружина Едуарда Грушка, шукаючи чоловіка, писала в оголошенні у мережі Facebook, що востаннє Едуард Грушко виходив на зв'язок 11 березня, перебуваючи в селі Мирча Бородянського району на Київщині. Разом з ним був його товариш Антон Ніколаєв.

11 березня 2022 року Едуард Грушко з двома товаришами потрапив в засідку росіян, які впритул розстріляли їх авто. Життя обірвалось…

Едуард був патріотом України, свідомим громадянином, чуйною людиною, який любив життя, виховував дітей, завжди готовий був прийти на допомогу.

Похований в м. Радомишль 2 квітня 2022 року.

5 травня 2022 року віддати шану полеглому бійцю 95 ОДШБ прийшли радомишляни, рідні, друзі, керівники міста, військові.

Народився Олександр Олександрович Харламов 05.02.1984 в м. Радомишлі. Навчався в середній школі №3, по закінченню якою пішов навчатися до професійно-технічного училища на спеціальність бухгалтерський облік.

З 2002 по 2003 рік строкова служба в лавах Збройних Сил України на посаді молодшого спеціаліста.

З вересня 2014 року по серпень 2015-го стрілець-снайпер в зоні АТО, куди він пішов по мобілізації.

Коли 24 лютого росія розпочала повномасштабне вторгнення, не замислюючись знову пішов захищати свою батьківщину і був мобілізований до лав ЗСУ.

29 квітня 2022 року Олександр разом із побратимами прийняв важкий бій на Харківщині і загинув від тяжких поранень несумісними з життям.

У полеглого Героя залишився одинадцятирічний син.

Указом Президента України №468  від 04.06.2022 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Місце поховання:м. Радомишль, Житомирська область.

21.09.2002 р.н., с. Кичкирі.

У 2017 році закінчив школу .

Вступив до Радомишльського професійного училища та закінчив його за фахом повар.

Почав службу в в/ч1815 17.12.20р. Був в АТО.

Зник безвісти 14.05.2022 р в Запорізькій області  біля с. Василівка.

Похований в с. Кичкирі 14.12.2022 року.

У Героя залишились мама, дружина, маленька донечка, брати та сестра.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 716 від 07.11.2023 нагороджений відзнакою територіальної громади м. Чернігова - медаллю "За оборону Чернігова" (посмертно)

Народився 20.05.2001році.

Закінчив Радомишльську гімназію.

Вступив до Радомишльського професійного ліцею.

12 березня Владислав підписав контракт зі Збройними Силами України. Ніс службу в 95-й ОДШБ.

З перших днів повномасштабної агресії він перебував на передовій.

Загинув 15.05.2022 року поблизу с. Довгеньки, Ізюмського району, Харківської області.

Йому навіки 20 …

Місце поховання:м. Радомишль, Житомирська область.

Указом Президента України №468  від 04.07.2022 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився 23.04.1982 р. у Грушківцях Калинівського району на Вінниччині та навчався, дорослішав і мужнів у Радомишлі Житомирської області.

Після закінчення школи у 2000 році вступив на навчання у до Житомирського військового інституту.

Згодом зрозумів, що хоче служити українському народові та захищати Закон. І в травні 2008 року прийшов на службу в органи внутрішніх справ.

Пізніше Михайло проходив службу в спецпідрозділі «Сокіл» управління по боротьбі з організованою злочинністю, потім у відділі швидкого реагування та роті поліції особливого призначення Нацполіції.

Під час служби у спецпідрозділах постійно залучався до виконання завдань, пов’язаних із затримання членів злочинних організацій, бандитських формувань і озброєних злочинних груп, а також озброєних особливо небезпечних злочинців.

Починаючи з 2014 року неодноразово ніс службу на території Донецької та Луганської областей, виконував бойові завдання.

В червні 2018 року успішно пройшов «школу виживання» та став заступником начальника управління КОРД у Вінницькій області — начальником відділу оперативного реагування.

Під час служби у спецпідрозділах постійно залучався до виконання завдань, пов’язаних із затримання членів злочинних організацій, бандитських формувань і озброєних злочинних груп, а також озброєних особливо небезпечних злочинців.

З перших днів війни Зайцев Михайло з іншими офіцерами вінницького КОРДу став частиною зведеного підрозділу Національної поліції України «Сафарі». Після успішного виконання завдання по зачистці від ворога територій міст Ірпінь та Буча, був відряджений до Запорізької області. Його життя обірвалося під час ракетного обстрілу росіянами.

Війна забирає найкращих. Зайцев Михайло був патріотом України та не шкодував себе заради перемоги над ворогом. Він завжди буде жити в нашій пам’яті.

За сумлінну службу, рішучість і відвагу, професіоналізм, бездоганне служіння українському народові Михайло Зайцев неодноразово нагороджувався відомчими відзнаками. У березні 2022 року йому достроково було присвоєно звання «полковник поліції».

Заступник начальника управління КОРД Михайло Зайцев загинув 22 травня 2022 року  на Запоріжжі під час ракетного удару російської армії. Йому назавжди залишиться 40.

Місце поховання:м. Вінниця.

Указом Президента України Володимира Зеленського №891/2022 від 27 грудня 2022 року полковника поліції було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

Народився  30.01.1973 року  в м. Радомишль. Закінчив школу, місеве ПТУ, працював  у райсільгосптехніці та на будівництві, а з 2011 року – оператором лінії розливу пива на ПАТ «ПБК «Радомишль».

Був одружений.

Загинув поблизу населеного пункту Григорівка, Бахмутського району, Донецької області.

Місце поховання : м. Радомишль, Житомирська область.

Народився 21.11.1974 року в с. Кримок. З 4 класу навчався в Радомишльській ЗОШ №2, проживав у шкільному гуртожитку. Після закінчення школи, віськова служба у луганській області.

Відслуживши в армії - одружився. Працював у ЖБІ смт. Городок. Потім з родиною переїхав до м. Радомишль. Працював столяром. 

У перші дні повномасштабного вторгнення Анатолій прийшов до військкомату. Вступив до лав Збройних Сил України. Служив в І окремій бригаді спецпризначення ім. Івана Богуна на посаді навідника. Передавав досвід молодим бійцям.

Загинув 19 липня 2022 року поблизу населеного пункту Григорівка, Бахмутського району, Донецької області.

Місце поховання : с. Кримок, Житомирська область.

11.03.1998 – 24.07.2022

31 липня 2022 року Радомишльська громада, прощалися з 24-річним Героєм Олександром Зубленком

Олександр Зубленко народився і виріс у селі Чайківка у дружній багатодітній родині. Закінчив Житомирське училище, здобув професію механіка, працював у Житомирі, Радомишлі, допомагав односельчанам, піклувався про батьків, братів, сестер. 25 лютого 2022 року став до лав ЗСУ аби стримати ненависного ворога

24 липня, виконуючи бойове завдання  під селом Білогірка Херсонської області, Олександр Зубленко загинув від ворожого артилерійського обстрілу.

Поховали Героя 31 липня 2022 року  в с. Чайківка.

Указом Президента України №310  від 30.05.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

30.11.1996 – 26.07.2022

Юрій Присяжнюк  народився 30.11.1996 року у с. Краснобірка. Навчався у Краснобірській школі. Після її закінчення  здобув професійну освіту у Немішаєвському фаховому коледжі НУБіП України. Зростав сміливим та мужнім юнаком. У 2017 році вступив до лав ЗСУ. З 2017 по 2020 боронив суверенітет України на Сході, в зоні АТО. Із закінченням контракту повернувся додому.

З перших днів повномасштабної війни Юрій прийшов до військкомату і знову, не вагаючись, став на захист своєї рідної землі. Став воїном 95 ОДШБ. У травні 2022 року одружився. Але  26 липня 2022 року життя обірвав підступний ворог. Загинув  поблизу села Білогірка на Херсонщині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні травми внаслідок ворожого танкового обстрілу.
 

Навіки залишився 25-річним  юнаком…

Поховали Героя 31 липня 2022 року  в с. Кранобірка.

Указом Президента України №310  від 30.05.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

25.08.1998 – 16.08.2022

Народився Герой 25.08.1998 року в селі Лутівка.  З дитинства допомагав  батькам, піклувався про двох сестричок.

У 2016 році Сергій закінчив Радомишльській професійний ліцей.

 Потім відбував строкову службу.  У квітні 2021 року юнак уклав контракт зі Збройними Силами України.

З початком повномасштабного російського вторгнення перебував на передньому краї.

Загинув Герой 16 серпня під час артилерійського обстрілу під населеним пунктом Довгеньке Харківської області. Через дев’ять днів йому мало б бути 24 роки.

Тепер йому навіки 23…

Похований 22 серпня 2022 року  в с. Лутівка.

Указом Президента України №336  від 19.06.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Руслан Роговченко народився 14 квітня 1976 року в м. Ірпінь, де і проживав усе своє життя. Навчався в Ірпінській загальноосвітній школі №3. У школі вчився успішно, його поважали учні та вчителі. Займався футболом, неодноразово брав участь у міських і обласних змаганнях, і до кінця свого життя залишався палким вболівальником київського «Динамо» і національної збірної. З 1994 по 1996 рік проходив службу в армії.

Після армії закінчив Київський університет ринкових відносин та здобув кваліфікацію «менеджер-адміністратор». Кар‘єра Руслана складалася успішно завдяки його працездатності і вмінню знаходити правильні рішення. Останнім місцем роботи була Бучанська проєктно-будівельна компанія «ТБС-Буд». 

Руслан мав двох діток: старшого самостійного та відповідального сина Дениса і маленьку донечку Софійку. Він був сімейною і доброю людиною, надійним чоловіком і турботливим батьком, сином який завжди пам’ятає про свою матусю, і братом який завжди допоможе.

На другий день повномасштабної війни, розв’язаною державою-терористкою, він пішов добровольцем на фронт. Воював у складі 30 ОМБр ім. князя Костянтина Острозького. У складі бригади воював на Донецькому та Харківському напрямках. У середині серпня 2022 року його підрозділ, відтягуючи в декілька раз переважаючі сили противника, прийняв нерівний бій з противником в селі Курулька Харківської області, надавши можливість іншим підрозділам ЗСУ розпочати наступ в Харківській області.

17 серпня 2022 року Руслан Роговченко загинув від осколкових поранень в селі Курулька Харківської області.

Похований в с. Краснобірка, на батьківщині бабусі дідуся, де похований його батько та проживає мама.

Указом Президента України №468  від 28.07.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився  2 січня 2001 року в селі Верлок, у звичайній сільській родині. Згодом сім’я переїхала в с. Пилиповичі, де Ярослав  закінчив школу. Потім здобув освіту в Радомишльському професійно-технічному ліцеї за фахом «маляр-штукатур».

Після закінчення навчання  був призваний до лав ЗСУ. Служив зв’язківцем у Києві.

Відбувши строкову службу, повернувся додому. Згодом працював на Київський  фабриці «Рошен».

А 24 лютого 2022 року не вагаючись пішов до одного з київський військкоматів і потай від рідних записався добровольцем. Спочатку брав участь у боях за столицю. Далі  - в  інших гарячих точках.

28 серпня наш Герой-земляк, отримавши після важкого бою поранення, несумісне з життям, помер в лікарні м. Дніпра.

Тепер йому навіки 21…

Похований 3 вересня 2022 року в с. Верлок.

Указом Президента України №125  від 02.03.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився Григорій Анатолійович  28.058.1976 року в Радомишлі. Навчався в школі №1 ім. Т.Г. Шевченка.

У 1995 році закінчив Малинський лісотехнікум, здобувши фах механіка, відслужив в армії, одружився. Наридалось два сина.

Упродовж 2004-2009 років служив за контрактом у лавах Національної Гвардії України. Затим працював на одному із київських підприємств.

Звістка про початок повномасштабного вторгнення болісно полоснула по серцю. 25 лютого 2022 року Григорій вже був у військкоматі.  8 березня він відбув на передній край, де став стрільцем у військовому підрозділі.

Загинув 08 вересня 2022 року.

Похований 12 вересня 2022 року в м. Радомишль.

Указом Президента України №336  від 19.06.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився 07.09.1987 року в с. Заболотьу багатодітній родині. Закінчив 11 класів. Строкова служба в лавах ЗСУ. Повернувся до рідної домівки . Мав «золоті» руки. Допомагав стареньким.

З березня 2015-го по квітень 2016-го – учасник АТО.

З перших днів повномасштабного вторгнення, 25.02.2022 року, встав на захист країни. Був старшим солдатом,  навідником гранатометного відділення  взводу вогневої підготовки ДШР.

Загинув Герой 20.09.2022 під час артобстрілу поблизу населеного пункту Яцківка Краматорського району Донецької області, отримавши поранення несумісне з життям.

Довга дорога була його до батьківської хати…

Поховали Героя 9 січня 2023 року в рідному селі Заболоть.

Указом Президента України №218  від 13.04.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився Сергій Павлович 19.02.1977 року в с. Осички. Закінчив школу, навчання у Київському професійно-технічному ліцеї.  Строкова служба в армії.

Створив родину. Виховував двох синів. Працював у ДП Радомишльське ЛМГ.

У 2014 році захищав Україну на сході у складі механізованої бригади механіком-радіотелефоністом.

07.10.2022 під час штурмових дій Сергій поклав своє життя на Донеччині в районі населеного пункту Зайцеве.

Він був вірний військовій присязі, відчайдушно протистояв ворогові, чітко виконував поставлені бойові накази, сміливо рвався до бою і до останнього подиху вірив у перемогу.

Поховали Героя 13.10.2022 році в с. Осички.

Указом Президента України №336  від 19.06.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

28.05.1975 — 08.10.2022

Володимир Антонович народився та проживав у с. Меньківка, закінчив ЗОШ, потім строкова служба в армії.

Люблячий чоловік, турботливий батько. Разом з дружиною підняв на ноги п’ятеро дітей.

08.09.2022 як справжній захисник пішов захищати рідну землю, свою  домівку та рідних від ворога. Служив на посаді оператора механізованого батальйону.

Загинув 08.10.2022 під час штурмових дій взводного опорного пункту  зі сторони противника зс рф у районі населеного пункту Доліївка Донецької області.

Поховали у 13 жовтня 2022 року в рІдному с. Меньківка. 

Указом Президента України №861  від 28.12.2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився 02.01.1977 р н. в місті Радомишль. Закінчив середню школу №2. Затім - місцеве СПТУ-34, отримавши  спеціальність столяр (будівельник), тесляр. Відслужив строкову службу, після чого повернувся до рідного Радомишля та працював у місцевому лісгоспі.

Затім робота у військовій частині  на посаді стрільця воєнізованої охорони.

Після чого робота в ПАТ "ПБК"Радомишль"  та ТОВ "Радомишльське овочеве підприємство".

З перших днів російського вторгнення на передовій. Проходив службу у військовій частині  на посаді стрільця-зенітника зенітного ракетного взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

Загинув 24 жовтня  2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Красногорівка Донецької області.

Похований 31.10.2022р. в м. Радомишль.

Нагороджений Указом Президента  від 18 липня 2023 року №433 Орденом за мужність ІІІ ступеня (посмертно).

Народився 13.10.1981 року в м. Валуйки Білгородської області , але його дитинство та шкільні роки пройшли  на Радомишльщині в с. Осички. Після закінчення місцевої школи навчався в Київському ПТУ – 16, де здобув професію столяра-верстатника. Працював оператором різального верстата полімерних матеріалів на столичному підприємстві «Евотек ІНК».

З перших днів повномасштабного вторгнення встав на захист України. Службу проходив в складі обслуги зенітно-ракетного взводу 2-ї десантно-штурмової батареї в/ч АО224.

Загинув смертю Героя 29.10.2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту  Новомихайлівка Донецької області.

Єдиний син у батьків, турботливий батько, люблячий чоловік.

Нагороджений Указом Президента   № 433 від 18.07.2023 Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований в листопаді 2022 року в с. Осички.

31.08.1981 – 29.10.2022

Народився в м. Радомишль.

У 1998 році закінчив ЗОШ №1. У 2000 році - ПТУ-14. Відслужив строкову 2000-2002 рр., працював у галузі сільського господарства та у Радомишльському ЛМГ.

З лютого 2022 року на передовій, служив у в/ч 064, сержант, командиром 2 відділення аеромобільно-десантного взводу 3-ї аеромобільно-десантної роти.

Загинув 29 жовтня в ході важкого бою та артилерійського  обстрілу,  він отримав поранення несумісне з життям.

10 листопада Радомишльська громада провела в останню путь земляка Мацапуру Віталія Вікторовича, що  віддав життя за Україну, за її незалежність та територіальну цілісність, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця. 

Поховали мужнього воїна в листопаді 2022 року в селі Чудин.

Нагороджений Указом Президента   № 731 від 03.11.2023 Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився 29.10.1977 року у м. Київ.

Після закінчення школи працював у приватному підприємстві "Канделюкс Україна" на посаді директора. 

В перші дні повномасштабного вторгнення приймав активну участь  у захисті громадського порядку в с. Кочерів.

В квітні  2022 року був призваний Радомишльським ТЦК до лав Збройних Сил України.

10.11.2022 року загинув на сході нашої країни в боях за м. Бахмут.

Похований в с. Кочерів.

Народився 4 вересня 1974 року в с. Борщів. Навчався в одній з київських шкіл, але всі канікули проводив у бабусь, що мешкали в Чайківці та Борщеві. Після закінчення школи опанував професію верстатника, відслужив строкову службу, створив сім’ю. Мав дружину та двох донечок. Працював в правоохоронній фірмі.

З початком повномасштабного вторгнення був мобілізований у перший день, 24 лютого 2022 року. Був командиром відділення  в/ч А 0139, мав звання головний сержант.

Загинув смертю Героя 15 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі с. Північне Донецької області, отримавши поранення, несумісні з життям.

Похований 29.12.2022 року в с. Чайківка.       

Народився 1.10.1974 року в с. Став-Слобода. Дитинство Олександра пройшло в . Кочерів. Ходив у Кичкирівську школу. По закінченню якої вступив до Київського суднобудівельного технікуму  на спеціальність судно-корпусо-будування.

Трудовий шлях розпочав в Радомишлі на вузлі зв’язку, згодом працював в управлінні поліції та охорони в Києві.

Одружився. Мав сина та доньку.

24 лютого 2024 року  вступили до лав ТРО «Азов», які воювали в складі ЗСУ на Запорізькому напрямку , с. Малинівка.  Після чого Бахмутський напрямок.

20 січня 2023 року, вивозячи з-під обстрілів  поранених, у с. Іванківка біля Бахмуту машина Саші була обстріляна рашистами. Олександр намагався полагодити машину, але  потрапив під обстріл ворога. Він загинув, але поранені, яких врятував з поля бою, залишились живі.

Ціною власного життя Олександр Падалка врятував життя побратимам.

Похований січні 2023 року в рідному с. Кочерів.

Народився 01.03.1992 року в с. Борщів у багатодітній родині. У 1999 році пішов до місцевої школи , по закінченню якої здобув середню освіту. Працював на заводі залізобетонних виробів в м. Києві. У 2010 році призваний на строкову військову службу.

З 2014-го по 2016-ий роки – захищав територіальну цілісність та державний суверенітет Україні в зоні АТО.  Затим повернувся на своє рідне виробництво. Одружився. Будував плани на майбутнє. Не судилося…

24 лютого 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Молодший сержант, командир протитанкового відділення взводу вогневої підготовки.

Загинув 30 січня 2023 року смертю Героя поблизу населеного пункту Благодатне Донецької області під час мінометного обстрілу, отримавши поранення , несумісне з життям.

 Похований 5 лютого 2023 року в с. Борщів.

Народився Руслан Олександрович Юхимчук 09.05.1986 року у с. Жадьки Черняхівського району. Там здобув середню освіту, але доля звела його з Радомишльщиною. Затим - строкова служба, контракт зі Збройними Силами України. Після закінчення контракту працював на різних посадах.

24 лютого, як справжній патріот своєї Батьківщини, Руслан прийшов до військкомату. І вже 1 квітня був призваний  по мобілізації.

Життя Руслана Юхимчука обірвалося 11 лютого 2023 року внаслідок штурмових дій ворога біля населеного пункту Іванівське Бахмутського району на Донеччині.

Поховали 17.02.2023 в рідних Жадьках.

Народився Анатолій Петрович Білявський у с. Кримок  06.10.1996 року. Закінчив школу, відслужив строкову службу. Рано залишився без батьків. Згодом уклав контракт зі Збройними Силами України.

З 24 лютого разом з побратимами відбивав ворога в усіх гарячих точках повномасштабної війни.

19 лютого 2023 року Анатолій поклав своє молоде життя біля населеного пункту Дубово-Василівка, що на Донеччині. Він до останнього подиху був вірній присязі та Україні.

Похований 23 лютого 2023 року с. Кримок.

Указом Президента України №775/2023 нагороджено орденом «за мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився 02.08.1976 року в с. Триліси Фастівського району Київської області.

По закінченню школи навчався в Радомишльському СПТУ -34., де отримав кваліфікацію автослюсаря.

Проживав в с. Мар’янівка, на малій батьківщині своїх батьків. Із 1994 по 1996 роки – служба в армії, був оператором розвідником. Повернувся. Працював на пилорами. Одружився.  Народилося двійко дівчат.

19 квітня 2022 року був призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України., проходив службу  у військовій частині  А 7014 на посаді старшого стрілка механізованого батальйону.

Виконуючи бойове завдання , загинув смертю Героя 19 лютого 2023 року  поблизу с. Невське Сватівського району Луганської області під час танкового обстрілу, отримавши поранення, несумісне з життям.                                                                                                      

Поховали 23 лютого 2023 року в с. Мар'янівка.

Указом Президента України №54  від 06.02.2024 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився 8 жовтня 1985 року в м. Радомишль. Закінчив Радомишльську середню школу №4 ім. І. Самоплавського та курси водіїв, отримавши категорію ВС.

Проходив строкову службу на посаді  старшого стрільця, був командиром відділення, водієм.

Призваний до лав ЗСУ по мобілізації 18 травня  2022 року . проходив службу в  у військовій частині А 4080 на посаді сапера, першого інженерно- саперного взводу.

Його життєвий шлях обірвався 25 квітня 2023 року (від зупинки серця) під Конотопом, що на Сумщині.

Поховали 28.04.2023 в м. Радомишль.

Народився Олександр Ігорович Гарбаренко  22.03.2000 року в с. Лутівка. Закінчив 9 класів Радомишльського ліцею №1. Вступив до Немішаєвського коледжу . Здобув освіту агронома.

Пов’язав своє життя з військовою службою та підписав контракт зі Збройними Силами України 28 квітня 2021 року.

Військову службу проходив в частині А 0409 на посаді старшого оператора 3-го відділення першого взводу   протитанкових ракетних комплексів.

Під час масованих обстрілів  з боку ворога в районі населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області, Саша отримав тяжкі поранення. На жаль, врятувати його не вдалось. 27 квітня  2023 року Герой помер в лікарні Краматорська.

Олександр був вірним присязі, надійним другом, світлою людиною – таким він залишиться у пам’яті рідних, близьких та його побратимів, та всіх  вдячних українців..

Як сказав командир його батареї, що Олександр був одним з кращих джавелінщиків.

Похований 02.05.2023 в с. Лутівка.

Указом Президента України №775/2023 нагороджено орденом «за мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Дмитро В'ячеславович Павловський народився 21травня 1993 року в. Радомишль. Закінчив школу, потім Житомирський автодорожній коледж, де здобув професію механіка. Відслужив строкову службу. Повернувся до рідного Радомишля. Працював водієм, займався ремонтом  автомобілів.

З першого днгя повномасштабного вторгнення пішов до військкомату та встав до лав ЗСУ. Службу проходив  у військовій частині В 0409. Був заступником командира бойової машини, навідник-оператор.

 Як справжній чоловік він захищав Україну, рідну домівку, свою  родину від ворога.

Але війна огорнула його долю своїм чорним крилом. Життя воїна обірвалося 11 травня 2023 року, під населеним пунктом Залізнянське, Донецької області, під час штурмових дій з боку ворога.

В нього залишились батьки та троє малолітніх дітей.

Похований 16.05.2023 в м. Радомишль.

Указом Президента України №147 від 07.03.2023 нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Новіченко Вадим Володимирович народився  18 лютого 2000 року в с. Лутівка. Рано залишився без батька та матері. Вадима виховувала бабуся. Як всі діти закінчив школу. Працював на пилорамі. У серпні  2018 році уклав контракт зі Збройними Силами України.

25 лютого 2022 року переведений у військову частину А 0641 на  посаду стрільця-снайпера 2-ї аеромобільної роти.

Молодий красень, хоробрий захисник, вірний син України, побратим…

Але життя Вадима обірвалося 10 червня 2023 року, під населеним пунктом Західне, Донецької області.

Працелюбний, відкритий, з доброю посмішкою, - таким його запам’ятали рідні та друзі. Вадим понад усе любив життя. Він був досвідченим воїном, вірним другом.

Поховали 15.06.2023 в м. Радомишль.

Маркевцев Сергій Анатолійович народився він 29 червня 1972 року в м. Радомишль, закінчив Радомишльську школу №2. Вступив до морехідної школи, а потім служба в армії.

Працював будівельником.

З початку масштабних бойових дій, 06.03.2022 був призваний  до лав Збройних Сил України на посаду водія-слюсаря майстерні розбирально-складальних робіт ремонтного взводу. Він разом з побратимами «лікував поранені машини», аби вони могли знову звільняти українську землю від ворога.

21 червня серце Сергія Маркевцева зупинилось. Йому мало виповнитись 51 рік…

Відповідальний, виважений, надійний, порядний і справедливий - таким його знали побратими, таким його пам'ятатимуть друзі...

Поховали  воїна 22 червня 2023 року в . Радомишль.

Народився  Василенко Олександр Григорович 19 листопада 1982 року в с. Ставки. Навчався в місцевій школі. Після закінчення 9-го до  класу вступив до Радомишльського професійно-технічного училища, де здобув професію будівельника. Працював на різних роботах.

З початком повномасштабної російської агресії  був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у в/ч А 2120. Був на посаді стрільця-снайпера 5-ї аеромобільної роти 2-го аеромобільного батальйону .

Загинув 25 липня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі Білогорівки Луганської області.

Похований 03 серпня 2023 року в с. Ставки.

Народився Боженко Олександр Вікторович 27 вересня 1988 року в с. Чудин. Закінчив школу. Затим навчався  в Радомишльському професійному ліцеї, де здобув фах муляра.

Трудову діяльність починав у місцеві будівельній бригаді, трудився в багатьох куточках  рідного краю.

Згодом осів у Чернівцях, звідки був мобілізований до лав ЗСУ, аби зупинити ворога..

Служив солдатом, кулеметником-розвідником розвідувального відділення  розвідувального взводу.

2 серпня 2023 року Олександр загинув у бою з ворогом на західних околицях Бахмута Донецької області.

Похований 07.08.2023 о 10-00 в селі Чудин.

Народився Сергій Миколайович Скідченко 20.03.1980 року у селі Мала Рача. Навчався у місцевій школі. У 1998 році закінчив Радомишльське СПТУ-34, здобувши фах столяра-тесляра. Потім строкова служба з грудня 1998 року по квітень 2000 року. Був оператором, а потім командиром відділення радіолокації.

З початку повномасштабного вторгнення, як справжній патріот,  Сергій прийшов до військкомату.

І вже 27 лютого 2022 року Герой був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив  на посаді головного сержанта 2 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону.

Загинув воїн 02 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Роботине Запорізької області.

Він мав велику  гарну родину: маму, брата, дружину, четверо дітей…

Нагороджений Почесним нагрудніим знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Золотий хрест".

Указом Президента України №136 від 29.02.2024 нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований в с. Мала Рача.

Народився Валентин Анатолійович Калініченко 14 лютого 1978 року в с. Пилиповичі. Здобув середню освіту. У 1996-1997 рр. перебував на строковій військовій службі на посаді стрільця. З серпня служба за контрактом  в/ч 4111 на посаді техніка- командира відділення.

На початку повномасштабного вторгнення Валентин, як і всі свідомі чоловіки, прийшов до військкомату. І вже 3 березня 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України по мобілізації. Служив у ремонтному полку в/ч А1586. Відновлював бойові машини, які повертались на передові позиції та нищили ворога. Переведений до в/чА4795 у грудні 2022 року.

Помер Герой 22 серпня 2023 року від нещасного  випадку під час розташування підрозділу в м. Запоріжжя.

В нього залишилась дружина та дві доньки.

Похований 28.08.2023  року в с. Верлок.

Народився  Захарчук Андрій Петрович 06 червня 1988 року в с. Пилиповичі у великій дружній родині. Навчався у школі, потім у Радомишльському профтехучилищі де у 2009 році здобув спеціальність слюсаря.

У перші дні початку повномасштабної війни Андрій з братами не ховаючись прийшли до військкомату. 17.07.2023 року його призвали та направили до навчального центру. Після закінчення підготовки був направлений до в/ч А4350 та призначений на посаду старшого гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 взводу 11 роти 2 батальйону  окремої аеромобільної бригади (ДШВ).

13 вересня 2023 року Андрій Захарчук загинув під час ведення бойових дій в результаті мінометного артобстрілу при виконанні бойового завдання на Запорізькому напрямку. в районі населеного пункту Вербове

Поховали захисника 21 вересня 2023 року в с. Переміжжя.

Указом Президента України №731/2023 нагороджено орденом «за мужність» ііі ступеня (посмертно).

Народився Трохимчук Сергій Вікторович26.02.1993 року в селі Борщів. Закінчив школу, вступив до Житомирського професійного коледжу. Відслужив строкову службу. Повернувся до рідного Борщева.

З початком повномасштабного вторгнення Сергій прийшов до військкомату. Спочатку служба в роті охорони, а з червня 2022 року стрілець-санітар стрілецької роти.

Захисник мріяв здолати ворога та повернутися до мирного життя, створити родину та відбудовувати країну. Але ворог його відібрав… Серце мужнього воїна зупинилось у 30 років…22 жовтня 2023 року мужній захисник загинув, обороняючи рідну землю від російських загарбників, біля м. Авдіївка Донецької області.

Похований 29.10.2023 в с. Борщів.

Указом Президента України №2  від 02.01.2024 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився Микола Федорович Горобенко 17.12.1988 року в м. Київ. Дитинство  Миколи проходило у бабусі в с. Чудин.

Закінчив школу. Вступив до вищого професійного училища зв’язку. Закінчив навчання за спеціальністю електромонтер охоронно-пожежної сигналізації.

Строкову військову службу у лавах Збройних Сил України проходив у 2008-2009 роках спочатку як солдат-кулеметник, а затим – заступник командира бойової машини піхоти. Після демобілізації працював за спеціальністю.

У 2012 року втратив матір, а у 2014 році не стало батька.

У 2014-2015 рр. році Микола пішов захищати свою країну від ворога. Був учасником АТО та отримав ряд нагород.

24 лютого 2022 року він, як справжній патріот, син свого народу, прийшов до військкомату і з 22 березня  встав на захист країни. Був навідником механізованого відділення механізованого взводу механізованого батальйону.

31 жовтня 2023 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Авдіївка Донецької області Микола Горобенеко загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу.

Похований  8 листопада 2023 року в с. Чудин.

Народився Сидоренко Юрій Володимирович 18 квітня 1980 року в с. Борщів. У рідному селі вчився у школі.  Після закінчення 9 класів пішов на курси трактористів.

У 1999-200 роках проходив строкову військову службу.

Після демобілізації у 2000 році працював у рідному селі.

31.08.2023 року Юрій Сидоренко був призваний по мобілізації до навчального центру. Після навчання отримав посаду кулеметника стрілецької роти.

08 листопада 2023 року воїн загинув, при виконанні бойового завдання за призначенням, у ході бойових дій в районі населеного пункту Старомайорське Донецької області.

Юрій виявив стійкість та мужність захищаючи нашу країну, рідну землю від ворога. Вірний солдат своєї Батьківщини, надійний друг, люблячий брат, якому навіки 43…

Поховали Юрія Володимировича Сидоренка 16 листопада 2023 року у рідному селі Борщів.

Народився  07.06.1977 року в с. Потіївка Радомишльського району. Ходив до школи. У 1995 році закінчив СПТУ-34 в м. Радомишль. Потім строкова служба  в лавах Збройних Сил України. Як всі чоловіки працював, мав родину – дружину, сина та доньку.

06 січня 2023 року Володимир Харченко був призваний по мобілізації та призначений командиром гранатомета.

16  листопада 2023 року Володимир загинув у районі населеного пункту Новокалинове, Покровського району, Донецької області під час виконання обов’язку військової служби при захисті Батьківщини.

Поховали Героя 22 листопада 2023 року в м. Радомишль.

Старший лейтенант.

Народився Іван 07.07.1992 року в с. Краснобірка. У 2009 році закінчив школу. Вступив до Житомирського державного технологічного університету. Паралельно навчався на військовій кафедрі.

З 24 лютого 2022 року Іван був призваний до Збройних Лав України на посаду начальника автослужби.  Потім служив в ОМБр, а влітку 2023 року перевівся до бригади НГУ «Азов», був командиром мінометного взводу.

Загинув 28.11.2023 року в результаті гранатометного обстрілу позицій від чисельних осколкових поранень у районі населеного пункту Діброва Сєвєродонецького р-ну, Луганської області.

Поховали Героя 02.12.2023 в с. Краснобірка.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нацгвардійцю посмертно присвоєно орден «За мужність» III ступеня.

Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест» Указ №225 від 30.01.2024

Народився Олександр 27.06.1987 року в м. Київ. Все життя прожив  в с. Краснобірка. Ходив до місцевої школи. Закінчив Київський коледж електротехніки. Працював на різних підприємствах.

13.07.2023 року Олександр Шевчук був призваний по мобілізації. Після навчання направлений на посаду гранатометника.

01.12.2023 року Олександр загинув смертю хоробрих  під час мінометного обстрілу  в районі населеного пункту Синьківка, Куп’янського району, Харьківської області захищаючи волю та незалежність  України.

Поховали Героя 07.12.2023 в с. Краснобірка.

Солдат. Народився 21.12.1981 року в с. Мала Рача.

Закінчив місцеву школу. Закінчив Радомишльське СПТУ -34.

У 2000 році був призваний на строкову військову службу. Затим – працював на ПБК «Радомишль».

У 2019 році пройшов військову перепідготовку на базі Радомишльського райвійськкомату.

З початку повномасштабного вторгнення, як справжній чоловік, син своєї Батьківщини, став на її захист. Був мобілізований 27.02.2022 року.

Служив на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 батальйону в/ч А 4712.

Загинув 29.11.2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Роботине Пологівського р-ну, Запорізької області. Він мужньо виконав свій обов’язок  в бою за  Україну, її свободу і незалежність.

Поховали Героя в грудні 2023 року в рідному селі Мала Рача.

Указом Президента України №255  від 30.04.2024 нагороджений медаллю. «Захиснику  Вітчизни»  (посмертно)

Народився Василь 2 грудня 1981 року в м. Радомишль. Навчався у Ліцеї №1 ім. Тараса Шевченка.

У 2001 році закінчив диригентсько-хоровий відділ Житомирського музичного училища ім. Віктора Косенка за спеціальністю керівник хору, диригент, вчитель музики.

У 2005 році Василь закінчує Київський національний університет театру, кіно і ТБ імені Івана Карпенка-Карого.

З 2008 року був актором Київського академічного драматичного театру на Подолі. Знявся у десятках фільмів та серіалів, зокрема, в стрічці «Максим Оса та золото Песиголовця», де зіграв головну роль.

Мужнім козаком, безстрашним воїном був Максим Оса на екрані –і  таким був Василь Кухарський у житті.

Із перших днів повномасштабної війни Василь Кухарський став до лав ЗСУ. Не вагаючись, він пішов добровольцем захищати свою родину, свою рідну землю від ворога. На фронті Герой з позивним «Актор» служив у першому стрілецькому батальйоні 67 ОМБр ДУК.  Був молодшим сержантом стрілецького кулеметного взводу. Спочатку брав участь у бойових діях під Києвом, потім на Бахмутському та Авдіївському напрямках. Нагороджений Золотим хрестом ЗСУ – нагородою Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

У вересні цього року Василь отримав важке поранення на фронті і весь цей час перебував у лікарні м. Києва. Рідні та друзі сподівалися, що Герой повернеться до життя… Але 7 грудня серце мужнього козака, відважного воїна, на жаль зупинилось…

Поховали Героя 11.12.2023 в м. Радомишль.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (22 січня 2024, посмертно) — за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, сумлінне виконання професійного обов'язку.

Після вторгнення у лютому 2022 року взяв до рук зброю, а в останні місяці перебував у найгарячішій точці українського фронту – під Бахмутом.

Боєць із позивним "Аякс" воював у складі 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, яка була сформована у столиці на базі підрозділу територіальної оборони "Азов".

8 травня, під Бахмутом, "Аякс" вступив у свій останній бій із окупантами...

Максим Максименко фанат київського "Динамо".

До повномасштабної війни Максименко протягом довгих років регулярно відвідував домашні матчі "Динамо" та їздив на гостьові поєдинки "біло-синіх".

Похований в м. Київ.

Указом Президента України від 11 серпня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенитету та територіальної  цілісності  України, самовіддане виконання військового обов'язку солдат Максим Вадимович Максименко посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Народився Василь14 січня 2000 року в с. Осички. Після закінчення школи став студентом агротехнічного коледжу , де отримав диплом  за фахом інженер-механік. Затим була строкова служба, яку проходив  у прикордонних військах.

З початком повномасштабного вторгнення російського війська на територію України ,- призваний по мобілізації.

Служив на посаді  оператора  відділення управління командира батареї артилерійського дивізіону.

Наказом головнокомандуючого Збройних Сил України В. Залужного був нагороджений Почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест».

Загинув смертю Героя 5 січня 2024 року поблизу населеного пункту  Іванківське Донецької області, потрапивши під обстріл російських окупантів.

Йому навіки 23…

Похований  в січні 2024 року в с. Осички.

Володимир народився 29.06.1990 року в м. Радомишль. Навчався у школі, закінчив Радомишльський професійний ліцей, отримав спеціальність слюсар. Працював далекобійником.

17 жовтня був призваний по  мобілізації до навчального центру. Служив на посаді водія десантно-штурмового відділення.

Загинув 13 січня на полі бою біля населеного пункту Вербове Запорізької області, бувши вірним військовій присязі, з честю і до кінця виконавши свій службовий обов’язок, віддавши за мир в Україні найцінніше – власне життя.

Володимир перебував у місцях, де велися запеклі бої, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу.

Йому навіки 33...

Поховали Героя 20 січня 2024 року в Радомишлі.

Указом Президента України №215  від 03.04.2024 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Народився Микола 04.02.1991 року в с. Верлок. Закінчив школу, працював. Працелюбний, люблячий син і брат, вірний товариш і друг, який мріяв створити свою сім’ю, побудувати будинок, просто жити…

Микола був призваний по мобілізації  20.04.2023 року. Він не був професійним військовим, не проходив строкову службу, але любив Україну, свою родину понад усе.

Після поранення  служив у 109-у окремому гірсько-штурмовому батальйоні.

26.12 2023 року захищаючи територіальну цілісність України, при виконанні бойового завдання пропав безвісти біля н.п. Берестове Бахмутського району на Донеччині. Рідні до останнього сподівалися на диво. Але війна підступна річ.

Герой повернувся до рідної домівки.

26 січня 2024 року Радомишльщина на колінах зустрічала свого Героя.

Поховали Героя 26 січня 2024 року с. Верлок.

Народився Сергій 15.06.1981 в с. Борщів.

21 січня 2024 року в наслідок ракетного удару противника загинув воїн-земляк, захищаючи територіальну цілісність України біля  населеного пункту Мирноград Покровського району Донецької області.

Йому назавжди залишиться 42…

Поховали Героя 28 січні 2024 року в с. Борщів.

Народився Володимир 25.12.2003 року в селищі Кодра Макарівського району.

Безтурботне дитинство, поруч люблячі батьки. Як всі діти ходив до школи. Після закінчення якої вступів до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища. Де у 2023 році здобув професію слюсар ремонту рухомого складу.

Молодий хлопчина, патріот з Україною в серці, не зміг стояти осторонь і пішов захищати Батьківщину, свою родину, близьких та друзів від ворога. В кінці листопада 2023 року Володимир підписав контракт зі Збройними Силами України. Пройшов навчання. Проходив службу на посаді навідника 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти аеромобільного батальйону.

24 січня 2024 року Герой загинув  під час виконання бойового завдання за призначенням в ході ведення бойових дій в районі населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області.

Йому навіки 20…

Поховали Героя 29.01.2024 в с. Білка.

Указом Президента України №215  від 03.04.2024 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Народився захисник 07.09.1987 року в с. В. Знам’янка, Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Разом з батьками жив в с. Лутівка. Ходив до школи. Здобув середню освіту. У 2006 році закінчив ПТУ -34 у м. Радомишль та здобув спеціальність слюсар-ремонтник.

Працював ТОВ «Деревообробна компанія» оператором сушильних установок.

Призваний по мобілізації 31.10.2023 року до навчального центру. Потім проходив службу в 82 бригаді ДШВ на посаді старшого стрільця десантно-штурмового взводу, 6 десантно-штурмової роти, 2 десантно-штурмового батальйону.

На жаль, 31 січня 2024 року Максим героїчно загинув на полі бою в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Героя вважали безвісти зниклим. В ході пошукових заходів тіло захисника було знайдено.

Воїн повернувся до рідної землі.

Йому навіки 36…

Поховали Героя 11 лютого 2024 року в с. Лутівка.

Народився 11 червня 1980 року. Закінчив Борщівську середню школу. Затим навчався в автошколі, отримав водійський фах.

7 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив слюсарем ремонтно-відновлювального батальйону військової техніки, де й відійшов у Вічність 21 липня 2023 року.

Поховали Героя  в с. Борщів

Олег Миколайович Оладько народився 13 листопада 1974 року в с. Русанівка. Закінчив 9 класів Осичківської школи. Затим здобув професію тракториста-машиніста. Повернувся до рідного села та працював в місцевому колгоспі.

З листопада 1993 по січень 1994 року механік-водій МТЛ БУ  в/ч 1976.

Після служби  повернувся до рідного села та своєї роботи.

Доля завела його до Радомишля. Одружився, народились доня та син. Працював у районному управлінні осушувальних систем.

У 2014 році стає на захист рідної країні та брав участь в Антитерористичній операції. За його плечима участь в бойових діях в районі Іловайська та Дебальцевого.

Після демобілізації робота на рідному підприємстві.

Був мобілізований 28.11.2023 року до навчального центру. Був радіотелефоністом стрілецької роти стрілецького батальйону в/ч А 0693.

Відданий військовій присязі  на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 08.02.2024 року в населеному пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області.

Він боровся за волю і свободу нашої держави. Вірив і віддав в ім’я Перемоги найцінніше – життя.

Поховали Героя 15 лютого 2024 року в Радомишлі.

(05.12.1972-24.03.2024)

Народився він 5 грудня 1972 року в селі Заболоть. Здобув неповну середню освіту.  Мав робітничу професію – тракторист.

У 1990-1992 рр. проходив строкову військову службу.

25 вересня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Перебував у складі 152-ї ОМБр, 466-го окремого піхотного батальйону – стрілець піхотної роти.

До останнього подиху він залишався вірним українському народу та військовій присязі, виконуючи свій обов’язок із захисту України. Це був справжній патріот, який робив усе для визволення рідної землі. Серце мужнього воїна зупинилося 24 березня 2024 року. Залишились 2 доньки Олена та Ганна.

Поховали Героя 27 березня в с. Заболоть.

Народився 02.05.1973 р.

З  травня 1991 по червень 1993 рр .проходив строкову службу у в/ч на посаді радіотелефоніста.

27.03.2023 року був призваний по мобілізації  до військової частини НГУ на посаду водія взводу підвозу боєприпасів.

Вважався зниклим безвісти під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва в р-ні н.п. Білогорівка Сєверодонецького р-ну, Луганської області.

Загинув 11.04.2024 року.

Похований 16.04.2024 року с. Кочерів.

Народився Володимир 12.06.1972 року. Зростав добрим, допитливим хлопчиною. Навчався у школі.

Військову службу розпочав з січня 1991 року по 2004 р.

З 31 березня 2016  по 2017 рік був мобілізований  на захист країни від російського агресора.

З початком повномасштабного вторгнення  Володимир Мельниченко був призваний  по мобілізації 06.03.2024 року. Мав звання штаб-сержант. Був командиром 2-го механізованого відділення 2 механізованого взводу 10 механізованої роти 4 батальйону.

11.04.2024 року серце Володимира зупинилось в лікарні м. Слов’янська від чисельних поранень внаслідок артилерійського обстрілу ворога.

Похований 17.04.2024 в м. Радомишль.

 Народився 15.03.1985 року в с. Став-Слобода, Радомишльського району.

Здобув професію водія Категорії В,С.

З листопада 2005 р. по жовтень 2006 проходив строкову службу у в/ч 2161 на посаді стрільця прикордонних військ.

26.03.2022 року був призваний по мобілізації до в/ч А1595 5 прикордонного загону на посаду інспектора прикордонної служби , 2 категорія кулеметника першої групи інспекторів.

Загинув 12.04.2024 в районі населеного пункту Висока Сумського району, Сумської області під час виконання бойових завдань.

Загинув, бувши вірним військовій присязі, з честю і до кінця виконавши свій службовий обов’язок, віддавши за мир в Україні найцінніше – власне життя.

Поховали Героя в с. Ставки.

Народився 05.09.1971 року в м. Київ. Але згодом всією родиною осів в с. Кочерів, звідки його родовід.

З листопада 1989 по листопад 1991 проходив строкову службу на посаді радіотелефоніста.

З січня 2016 по травень 1918 року брав участь у захисті держави в зоні АТО на посаді командир відділення.

З початком повномасштабного вторгнення брав активну участь в організації та охороні блокпостів.

14.04.2023 року був призваний Солом’янським РТЦК до військової частини. Був старшим сержантом, командиром 1 відділення інженерно-саперного взводу.

Загинув 16 квітня 2024 року в результаті вибуху невідомого походження  в м. Покровськ Донецької області при здійсненні заходів із забезпечення оборони  України та інтересів держави.

Поховали Героя 21 квітня 2024 року в с. Кочерів.

Народився Вадим 08 лютого 1993 року в с. Лутівка. Закінчив середню школу. Служив за контрактом у військовій частині. Після чого працював за кордоном.

Ще до початку  повномасштабного вторгнення Вадим допомагав кризовим сім’ям повертатися до звичного життя та рятував людей.

Як справжній  син своєї Батьківщини Вадим став на захист рідної землі. За покликом серця приєднався третьої штурмової бригади. Пройшов навчання та був направлений до військової частини.

Разом з хлопцями знаходився на Донецькому напрямку.

14.042024 року надійшла сумна звістка. Вадим загинув  під час виконання  бойового завдання біля населеного пункту  Терни, Донецької області.

28 квітня 2024 року Радомишльська громада провела в останню путь полеглого Захисника.

Поховали Героя в рідному місті Радомишль.

Народився 9 червня 1978 року в м. Радомишль. Тут зростав, навчався у школі №2 та СПТУ-34, працював.

Мобілізований до лав ЗСУ 17 січня 2024 року, і в тяжку для України пору без вагань став  на захист рідної землі від російського агресора. Був солдатом-стрільцем стрілецького батальйону.

Життя обірвалось 28 квітня  під населеним пунктом Нова Слобода Конотопського району Сумської області.

Поховали захисника 2 травня 2024 року в м. Радомишль

Дата та місце народження : 19.03.1981 року народження, м. Радомишль

Дата та місце загибелі : 28.09.2023 року під Бахмутом.

Звання : солдат

Посада: навідник 1 механізованого відділення, 1 механізованого взводу, 114 бригади,  механізованої роти військової частини А 7298.

Дев’ять класів  закінчив в Пилиповицькій ЗОШ. Далі життя продовжив в м. Біла Церква. 

Пішов захищати нашу країну  добровільно з першого дня повномасштабного вторгнення. Загинув під Бахмутом виконуючи бойове завдання, від ворожого снаряду. Він був справжнім патріотом  своєї країни і віддав  своє життя , щоб ми жили у вільній країні. Завжди рвався першим у бій , він був справжнім Героєм, нагороджений медаллю за «Оборону рідної Держави».  

Похований на Алеї Слави Сухий Яр в місті Біла Церкві .

Народився 03.03.1984 року на Радомишльщині. Після закінчення школи вступив до Житомирського ВПУ-17, де у 2002 році здобув фах монтажник-збирач радіоапаратури та приладів.

З травня 2002 по травень 2004 строкова служба в лавах Збройних Сил України на посаді топогеодезіст-оператор, затим обчислювач-радіотелефоніст.

Після закінчення служби працював.

Мав дружину та двох синів.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Валерій став на захист рідної держави. 14 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Отримав бойовий досвід.

Для подальшого проходження служби був переведений до окремої десантно-штурмової бригади на посаду стрільця – номер обслуги 2 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового  взводу, 9 десантно-штурмової роти, 3 десантно-штурмового батальйону.

Загинув 21 травня 2024 року, на Донеччині в районі населеного пункту Новомихайлівка.

Поховали Героя 25 травня 2024 року в с. Лутівка.

Народився Микола 12.11.195 року в с. Словатичі  Луцького району Волинської області.

Закінчив Суський ліцей Ківерцівської міської ради.

Свій військовий шлях розпочав у листопаді 2015 року у військовій частині 0963 на посаді водія-слюсаря.

Потім життя привело його до Радомишля. Одружився, народилося двійко своїх діток. Разом з дружиною виховували шестеро дітей.

 З початком повномасштабного вторгнення був призваний по мобілізації 27 квітня 2022 року до в/ч А 4093. Затим був переведений до в/ч А 4699 на посаду заступника командира БМ – навідника-оператора 3 МВ 2МВ 5МР 2 механізованого батальйону.

06.06.2024 року Микола Остапчук загинув в районі населеного пункту Восход Покровського району Донецької області під час виконання бойових завдань пов’язаних із захистом України.

Поховали Героя 11 червня в м. Радомишль.

Олександр Ушко народився 14.09.1971 року. Був призваний до лав ЗСУ 25 лютого 2022 року. Воював на посаді стрільця. Був відданий військовій присязі на вірність  Українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок. 13 липня 2024 року загинув біля населеного пункту Торецьк Донецької області, під час виконання  бойового завдання.

Поховали Героя 18 липня 2024 в с.Лутівка.

Михайло Ляхевич народився 22.11.1998 року. Був призваний до лав ЗСУ з першого дня повномасштабного вторгнення. Воював на посаді кулеметника. Був відданий військовій присязі на вірність  Українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок. 14 липня 2024 року загинув біля населеного пункту Торецьк Донецької області, під час виконання  бойового завдання.

Похований 18 липня 2024 в м. Радомишль.

 30.12.2000 року народження.

Після закінчення школи вступив до Радомишльського професійного ліцею та здобув фах кухара. З жовтня 2020 року проходив строкову службу в Національній Гвардії України. Далі продовжив службу за контрактом в одному з підрозділів НГУ.

Коли ворог зайшов до рідної країни, Артем зустрів його зі зброєю в руках. Він був мобілізований 03 березня 2022 року на посаду водія мінометної батареї. Отримав поранення. За мужність та відвагу відзначений двома бойовими нагородами - особливою відзнакою «Хрест Хоробрих» (вручається військовим Збройних сил України за героїчний вчинок під час бойових дій, пов’язаний з ризиком для життя), та відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест» за успішне виконання бойових завдань.

Йому було лише 23…Але попри юний вік Артем був прикладом для інших побратимів, його бойовий дух вражав стійкістю і мужністю. Боронячи рідну землю, під час виконання бойового завдання,  20 липня 2024 року Степаненко Артем Іванович героїчно загинув у запеклих боях на Донеччині біля населеного пункту Желанне.  

Поховали  Героя 23.07.2024 в м. Радомишль

Народився захисник 24.07.1969 року в с. Кичкирі. Тут проходило його дитинство та юність. В рідному селі закінчив середню школу. Відслужив строкову службу.. Повернувся до рідного краю. Свою трудову діяльність почав в сусідньому селі Ставки водієм. Потім робота у ДП «Радомишльське ЛМГ». Створив родину. Виховав четверо дітей- трьох доньок і сина.                                 

Володимир був працелюбним, чесним, сміливим, добрим та усміхненим чоловіком. Завжди приходив на допомогу. Знаходив спільну мову з усіма людьми.  Він був справжнім патріотом України.

Тому з перших днів повномасштабного вторгнення Володимир Науменко став на захист Батьківщини. Служив у місцевій роті охорони стрільцем-водієм, виконував завдання оборони та захисту.

28.03.2024 року переведений до 152 ОМБР на посаду водія 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї 1 єгерського батальйону.

Мужній воїн, вірний захисник, надійний побратим, добра людина порадник – таким був наш Герой…

 На жаль 26 серпня 2024 року Володимир отримав тяжкі поранення під час виконання бойового завдання поблизу с. Снагість Курської області, рф.

31 серпня серце Героя зупинилось у Головному клінічному шпиталю…

Поховали Героя 10.09.2024 в рідному селі Кичкирі.

31 липня 2024 року Кочерівський старостинський округ та Радомишльська громада провели в останню земну дорогу свого сина, захисника України Сергія Євгеновича Бровка.

Народився Сергій 8 січня 1979 року в Поташні. Закінчив середню школу. Працював водієм, затим трактористом.

У 2015–2016 роках брав участь у бойових діях в зоні АТО на посаді сапера.

13 лютого 2024 року мобілізований до лав ЗСУ – старший стрілець-оператор механізованого батальйону.

18 липня 2024 під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини загинув в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Поховали загиблого Героя-захисника в його рідній Поташні

Народився Олександр 31.03.1981 року в м. Бровари. З батьками переїхав до с. Спірне. Закінчив Комарівську школу. У 1999 році вступив до Радомишльського ПТУ-34.  З 1999 по 2000 рік строкова служба на посаді стрільця.

Після служби жив мирним життям. Любив займатися столярними роботами.

З початком повномасштабного вторгнення  з 24 лютого 2022 року став до лав самооборони в м. Радомишль. Виконував різні завдання.

12 березня 2022 року Олександр був мобілізований до лав Збройних Сил України на посаду розвідник-радист групи управління та зв’язку роти спецрозвідки. 

Він був добрим другом, вірним побратимом. Любив життя, писав вірші. Нещодавно побачила світ перша збірка його творів.

24 серпня  2024 року Олександр Кононенко отримав тяжкі поранення в ході наступальних дій біля населеного пункту Калинів Курської області, в результаті артилерійського обстрілу противника.

На жаль, врятувати його не вдалось. 29.08.2024 року Олександр помер в шпиталі від поранень отриманих під час виконання бойового завдання.

Олександр був вірним присязі, надійним другом, світлою людиною – таким він залишиться у пам’яті рідних, близьких та його побратимів, та всіх  вдячних українців.

Поховали Героя 02 вересня 2024 року в рідному селі Спірне.

10.06.1977-06.09.2024

Народився Роман  10.06.1977 року в с. Малі Кліщі Народицького району. Після аварії на ЧАЕС у 1990 році з мамою переїхав до с. Краснобірка. Тут він проживав, тут він ходив до місцевої школи.

З 01.12.2022 року був призваний по мобілізації до 7 відділу  Житомирського РТЦК та СП м. Радомишль на посаду стрілець. З 16.02.2023 року був переведений до військової частини А0409 (30 ОМБР ) на посаду стрілець. У складі бригади воював на Донецькому напрямку де був поранений. Після реабілітації, з 09.07.2024 року був переведений до Київського обласного ТЦК та СП на посаду гранатометник роти охорони. Помер Роман 06.09.2024 року. У нього залишився маленький син.

Поховали Героя 12.12.2024 року у с. Краснобірка.

Народився Роман 14 листопада 1978 року в м. Радомишль. Ходив до однієї з місцевих шкіл. Був допитливою дитиною, активним та привітним юнаком.

З 1996 по 1977 рік відбув строкову службу в лавах Збройних сил України.

06.04.2022 був призваний 7 відділом Житомирського РТК та СП на посаду бойового медика зенітного взводу артилерійського взводу 1 ДШБ. Врятував не одне життя своїм побратимам.

У 2023 році отримав тяжке поранення. Довго лікувався. Знову пішов служити, але був звільнений з військової служби за станом здоров’я. Не сів склавши рука, а ішов працювати. Наслідки поранення дали про себе знати. Серце захисника перестало битись 19 вересня 2024 року...

Поховали захисника 21 вересня 2024 року в м. Радомишль.

Народився 5 вересня 1988 року в Чайківці, де зростав, закінчив школу.

Працював оператором у ТОВ « Торговий дім Рода».

З перших днів повномасштабного російського військового вторгнення увійшов до місцевого загону самооборони.

Мобілізований до лав ЗСУ 21 червня 2023 р. Пройшов підготовку у в/ч А3321. Затим служив у вч А4007, був старшим навідником гранатометного відділення протитанкового взводу. 10 серпня 2023 року зник безвісти під час виконання бойового завдання біля Авдіївки Покровського району Донецької області. Про його впізнання й загибель рідних сповістили 22 вересня 2024-го…

Поховали загиблого воїна 26 вересня 2024 року в рідній Чайківці.

22.07.1999-19.09.2024

05.07.2024 року мобілізований до лав ЗСУ.

Гранатометник військової  частини А0284.

19.09. 2024 року загинув поблизу населеного пункту Черкаське Порічне, Суджанського району, Курської області.

Вічна пам’ять Герою!

Поховали Героя в с. Котівка.

26.12.2001 року народження.

Розвідник відділення управління взводу управління командира батареї гарматної артилерійської батареї, матрос.

Призваний на військову службу 08.10.2020.

Герой загинув 30 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання за призначенням в результаті ворожого ракетного удару поблизу с. Казанка, Миколаївської області.

Народився Олександр Макаренко 23 листопада 1996 року в с. Заболоть. Ходив до школи, зростав допитливим юнаком. Мав сестру Ольгу, на жаль батьки Героя відійшли у вічність. Був добрим, працьовитим хлопцем.

Він любив рідну землю, свою Україну. Тому не вагаючись встав на її захист. Але підступний ворог обірвав молоде життя. 06 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Ольговка Курській області, рф Олександр Макаренко загинув  під час штурмових дій.

Наш Герой був надійним побратимом,  вірним другом, добрим та люблячим сином та братом.

Тепер Олександр – навічно в Небесному Воїнстві. Мужньому воїну назавжди 27…

Поховали Героя 12.10.20245 в с. Заболоть.

Через рік і два місяці після загибелі тіло захисника Павла Вячеславовича Собченка  повернулося до рідного Радомишля – місця, де народився, виріс, проживав Герой і звідки пішов захищати Україну.

Народився в місті Радомишль 28.08.1997. Навчався у ЗОШ №3. Після закінчення школи у 2014 році вступив до Житомирського коледжу культури та мистецтв ім. Івана Огієнка на спеціальність «Хореографія», який успішно закінчив у 2017 році. Під час навчання у Житомирі він опанував роботу з вогнем «Фаєр-шоу». Став гостем на багатьох святах, у тому числі й в м. Радомишль.

У 2017, після коледжу, Павло Собченко працював у Поліському академічному ансамблі пісні й танцю “Льонок” ім. Івана Сльоти на посаді артиста танцювальної групи. А з листопада 2017 по лютий 2019 року він артист балету Житомирського академічного музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги.

З лютого 2019 року Паша кардинально змінює свої вподобання та їде до столиці де влаштовується кухарем у ресторан.

 З початком повномасштабного вторгнення Паша приїздить до рідного Радомишля і йде до військкомату. Після багатьох спроб йти захищати рідну країну, 29.09.2022 року йде добровольцем та підписує контра зі Збройними Силами України. Спочатку навчання в України, потім у Великій Британії.

У свій молодий вік Павло Собченко був старшим солдатом, старшим оператором відділення протитанкових керованих ракет механізованого батальйону.

Він з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок. Воював на найгарячішому напрямку, Бахмутському. Він слав повідомлення рідним та друзям  про Перемогу України та про те, що тільки разом ми здолаємо ворога…

Але 17 серпня 2023 року зв'язок обірвався… До рідних надійшла звістка, що Павло зник безвісти в районі населеного пункту Залізнянське Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області України внаслідок штурмових дій.

Довгих 14 місяців сподівань та надій.

16 жовтня 2024 року Павло Собченко повернувся до рідної домівки на щиті.

 Поховали Героя в м. Радомишль.

Народився Федір 10.05.1974 року в м. Радомишль. Закінчив школу. У 1992 році строкова служба у Збройних Силах на посаді стрільця.

Федір мав серце борця, він боровся за свободу своєї країни. У 2014 році він брав участь у бойових діях в зоні АТО на посаді стрільця-помічника-гранатометника.

Життя Федора Вадимовича було таким, як і в кожного українця – зі своїми цілями, планами та мріями, поруч з найріднішими для нього людьми. Але повномасштабне російське вторгнення змінило все. Коли у 2022 році росіяни вдерлися зі своїми танками та ракетами в Україну, намагаючись «за 2-3 дні» захопити нашу Батьківщину – наш Герой став на захист рідної землі та своєї родини. Він був призваний по мобілізації 02.08.2023 року до військової частини на посаду розвідника розвід відділення розвід взводу механізованого батальйону. Федір показав окупантам справжній український незламний дух. З честю та гідністю разом із побратимами боронив цілісність нашої держави. На жаль 06.11.2023 під час виконання службових обов’язків зник безвісти внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області.

Цілий рік сподівань та надій… Але до рідних надійшла сумна звістка.

02 листопада 2024 року Федір Антощук повернувся до рідної домівки на щиті.

Похований в м. Радомишль.