Радомишльська громада провела в останню путь Героя – Івана Докіля
Війна- це найстрашніше, що придумали люди. Вона приходить непрошено. Заходить, не стукаючи. Забирає, не питаючи. Залишає після себе сльози і смерть. У війни своя арифметика, у неї холодні невблаганні очі.
Сьогодні ми прощалися з патріотом, вірним сином України - Докілем Іваном Григоровичем, який народився 5 вересня 1988 року у працьовитій родині. Ріс, зростав, закінчив нашу школу. Високий, стрункий, гарний хлопець. Добре вчився. А ще у нього було загострене почуття справедливості. Таким виховала і виростила його мама - Валентина Степанівна.
Із скромного хлопчини виріс дужий чоловік, який був схожий на молодого міцного дуба. Впевнений, рішучий, прямий, справедливий. До нього тягнулись друзі, колеги, однокласники, односельчани. Він був постійним членом футбольної команди, судив матчі.
У перші дні повномасштабної війни, спільними зусиллями ми облаштували шість спостережних пункти, де велося цілодобове спостереження. Іван був "палочкою- виручалочкою", тому що міг підмінити будь-кого на будь-якому посту і вдень, і вночі, не дивлячись ні на морози, ні на сильні вітри. Він був надійний.
Але ворог не зупинявся. Попри те, що наша земля може все: нагодувати теплим хлібом, напоїти джерельною водою, здивувати своєю красою. Лише захистити сама себе не може. Захищати її - наш спільний обов'язок. І Іван пішов захищати нас, нашу країну, нашу землю. Він нічого не хотів, хотів лише жити, були свої плани. Але війна невблаганна.... Погасло життя....Довгий шлях був до рідної домівки... Тому сьогодні важко це все збагнути, пояснити та усвідомити.
Ми низько кланяємось та схиляємо голови перед мужністю воїна. Світлий спомин про Івана назавжди залишиться у наших серцях.
Вічна слава, пам'ять та шана Герою!
Слава Україні!
Людмила Михайленко
староста Чайківського старостинського округу
