Від міста до міста, від серця до серця
12 квітня у місті відбулася Всеукраїнська акція на честь Героїв Майдану, Героїв АТО, заради миру і перемоги України. З самого ранку у сквері біля будівлі радомишльської районної адміністрації замайоріли сотні прапорів, на яких залишили свої побажання сотні міст нашої держави. На протязі дня кожен охочий міг долучитись до акції і написати свої найсвітліші думки на прапорі нашого міста.
«У 2014 році, коли наших хлопців вбивали батальйонами, коли були котли, коли зрозуміла, що йде жорстока, цинічна війна, йде геноцид української нації, 14 вересня на Майдані Незалежності ми підписали перший прапор, прапор міста Києва. Згодом я вирушила по усій Україні» - розповіла організатор акції Катерина Валевська, боєць батальону «Вікінгів», військовий журналіст .
«Мета акції – пройти по всій Україні, пронести дух патріотизму, вшанувати пам'ять Героїв Майдану, героїв АТО. Від міста до міста, від бригад до батальйонів, щоб об’єднати прапори, на яких люди пишуть свої думки щоб силою думки, віри і молитви зупинити біду, яка прийшла на нашу святу землю. Бо думки і слово – це найсильніша сила і зброя, адже Бог читає наші думки».
Ці прапори проїхали всю прифронтову зону, всю лінію фронту Луганщини. В новорічну ніч з 2015 на 2016 рік вони були розгорнуті на позиціях Айдару під Горлівкою. 23 жовтня 2016 року 245 прапорів були підняті на найвищу точку України – Говерлу, щоб донести думки українців ближче до неба…»
15 січня 2017року стартував 5-ий етап акції, яка завершується на Житомирщині. За цей час я пройшла всю Полтавську, Херсонську, Дніпропетровську області. І ось я на Житомирщині.
Коли я вперше розгорнула прапори в 92-ій бригаді, я не чекала такої реакції, та згодом переконалась, що вона щоразу дуже схожа. Очі могутніх втомлених воїнів починають блищати, вони відкладають вбік свою зброю і починають шукати прапор свого міста. Читають, що пишуть люди, з якими вони жили зовсім поряд, цілують стяги, фотографуються з ними. Для них це не просто державний символ – для них це довгий шлях, який вони пройшли, це бій, перемога, біль втрачених друзів. Наче зв'язок…
У містах, де я проводила акцію ці прапори для багатьох також стали наче символом прозріння. Люди підходять, питають. Роздивляються прапори, привезені з фронту, і усвідомлюють, що багатьох з тих, хто написав на них свої надії, уже нема в живих… Для багатьох байдужих жителів наступає прозріння. І це перемога. Ми повинні боротись за кожну душу людини, бо якщо відігріється якась душа, запалає в ній вогник – вона його збереже і запалить такий же в комусь іншому.
У кожному місті я шукаю людей-ліхтариків, світлих людей. Я їх шукаю, я їх чекаю – і вони є! Є цей костяк в кожному містечку, і коли всі ці ліхтарики об’єднаються, тоді засяє Сонце Правди».
