5 грудня - міжнародний день волонтерів
Сучасний світ сповнений нещасть та недосконалостей. Разом з тим, у світі є люди, котрі сповнені милосердя та співучасті. Кажуть, що інколи, душа розгортає свої крила і вже не може вміститися у тілі однієї людини - тоді вона обнімає усіх знедолених, зігріваючи тих, хто потребує тепла. Люди, які присвячують свій талант, час, енергію заради суспільства, які за покликанням власної душі, допомагають тим, хто цього потребує, не очікуючи винагороди, люди у котрих в душі цілий всесвіт - це і є волонтери.
Генеральна Асамблея ООН в 1985 році запропонувала урядам щорічно відзначати 5 грудня Міжнародний день волонтерів в ім’я економічного і соціального розвитку. Адже в першу чергу, волонтерство - це "небайдужість". Це прагнення і можливість допомогати людям, спілкуватися з ними, втілювати в життя ідеї та постійно діяти і йти лише вперед. Добровольці завжди активні, відповідальні та ініціативні особистості.
Волею долі вибух руху волонтерства випав на тяжкий для нашої країни час. І наша внутрішня сила не дала розпорошитися українцям у зневірі - навпаки згуртувала, розбудила той внутрішній вогонь, коли вже і хата не скраю, і діти не чужі. На кожному кроці у Радомишлі ми маємо можливість проявити свою сердечність і посильно допомогти тим, хто сьогодні жадає нашої підтримки. І без перебільшення можна сказати, що волонтером у нашому місті, у нашій країні є кожен. Це і школярик, що старанно виводить лист з малюнком для військових в АТО; це пенсіонер, який виділяє кілька гривень на харчі бездомних тварин; це кожен з нас, хто відраховує кошти на потреби армії чи дитбудинки або допомагає сім'ям з обмеженим достатком, ділячись речами, іграшками чи продуктами; це покупець в магазині, який здачу опускає у пластиковий бокс, зі світлиною дитини, що самими лише очима просить про повноцінне життя.
Зі світу по нитці, і світ стає кращим. Просто не може бути інакше, коли бачиш щирість людей, які безкорисно допомагають самим необхідним. Без "зарплати" та без самореклами по усіх соцмережах, як до прикладу було подаровано такі необхідні візки та ходунці для вахкохворих та післяопераційних пацієнтів Радомишльської районної центральної лікарні. Без імен та регалій, лише "дякую" від медсестер та санітарок, в котрих вся важкість їхнії повсякденних турбот всією вагою лягала на їхні руки. Та добра згадка від пацієнтів, котрі сьогодні вже не прикуті до ліжка і можуть хоч зрідка "прогулюватись" коридорами лікарняного закладу.
Коли бачиш стільки самовідданої любові до оточуючих, підтримки - хочеться також зробити щось корисне для суспільства. Мабуть у цьому і є таємниця руху волонтерства: Добро - це необхідність не лише для інших. Це необхідність для нас самих, бо душам нашим тісно зі складеними крилами. Тому, заради миру, заради нашого суспільства, нашої країни та нашого дому не забуваймо робити добро просто тому, що ми небайдужі.
Оксана Настенко
