10 березня наша громада попрощалася зі своїм земляком, воїном-захисником, вірним сином України — Самойленком Денисом Васильовичем (Росомаха).
Війна знову безжально вирвала з життя молодого, сповненого сил і мрій військовослужбовця, нашого земляка. Того, хто мав жити, любити, творити, будувати своє майбутнє. Замість радості — пекучий біль, замість світлих доріг — чорна звістка. Це горе, це важка і непоправна втрата, яка лягла темною тінню на всю громаду. Сльози, відчай, тиша, що розриває душу. Ще одна родина осиротіла, ще одне материнське та батьківське серце розбите навіки. Чути лише важке мовчання — мовчання тисячі несказаних слів.
Народився Денис 16 січня 2000 року в селі Чайківка. Тут він зростав на радість батькам. Ходив до місцевої школи, яку закінчив у 2017 році. Любив футбол. Грав у Чайківській футбольній команді «Арсенал». Вступив до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Згодом працював у приватній київській фірмі. Зустрів своє кохання. Але безжальний ворог не дав Денису здійснити свої плани на майбутнє.
1 серпня Денис Самойленко був призваний по мобілізації Святошинським РТЦК до однієї з військових частин на посаду помічника гранатометника 3 відділення спеціального призначення, 1 взводу СП, роти СПС, батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького.
На жаль, бойовий шлях нашого Героя обірвався 7 березня 2026 року. Денис до кінця залишався вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність під час виконання бойового завдання із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Він загинув поблизу населеного пункту Іверське Краматорського району Донецької області.
Радомишльська громада втратила не просто воїна — втратила люблячого сина і брата, коханого, вірного товариша та надійного побратима. Людину з чистим серцем, щирою душею та сильним характером.
Неможливо уявити, наскільки сильним є батьківський біль, коли втрачаєш дитину. Ніщо і ніколи не зможе втамувати горе рідних. Дякуємо вам, Ніло Олександрівно та Василю Дмитровичу, за виховання мужнього Захисника України! Для нас ваш син — Герой, і ми знаємо, як вам зараз болить. Ви виховали гідну людину, патріота, якому було небайдуже, як житиме країна. Ми низько вклоняємося вам за сина-Героя, сина-Захисника.
Поховали Дениса на сільському кладовищі в селі Чайківка. Останню шану загиблому воїну-захиснику віддали побратими, і пролунав військовий салют.
Пам’ять про Дениса Васильовича назавжди житиме в серцях українців, бо немає більшої честі, ніж служити своєму народові — щиро та самовіддано.
Дякуємо тобі, Захиснику, що став щитом між нами і війною, захищаючи Україну.
Світла та вічна пам’ять Герою!
Слава Україні!
Героям слава!
