Небо плакало дощем: останнє прощання з Героєм-захисником Сергієм Микитчуком
17 вересня 2025 року Радомишльська громада разом із жителями Краснобірського старостинського округу схилила голови в жалобі — востаннє проводжали в останню путь свого земляка, захисника України Сергія Володимировича Микитчука.
Немов поділяючи людський біль, небо того дня затягнулося важкими хмарами й розплакалося рясним дощем. Краплини падали на землю, мов сльози матері, брата, побратимів та всієї громади, яка втратила свого сина. Здавалося, навіть природа не змогла залишитися байдужою до скорботи, що огорнула серця людей.
Сергій Микитчук народився 14 жовтня 1970 року в селі Лозниця Народицького району. Звичайний сільський хлопець, зростав серед працьовитих людей, ходив до школи, мріяв про майбутнє. Як і багато його ровесників, юнаком пішов служити до лав армії. З грудня 1988-го по грудень 1990 року проходив строкову службу, де вже тоді проявив мужність та відповідальність, обіймаючи посаду командира взводу.
Після служби повернувся до мирного життя. Працював, будував плани, тішився простими радощами. Та доля приготувала йому інший шлях. Коли 24 лютого 2022 року ворог віроломно ступив на українську землю, Сергій, не вагаючись, став на її захист. Його мобілізували до роти охорони, де він обійняв посаду командира відділення. Згодом служив у бойових підрозділах, виконував завдання як стрілець-оператор. Військова справа для нього була не просто обов’язком — це було усвідомлене служіння рідній землі, своїй родині, усьому українському народові.
Він був не лише вояком — був людиною, яка щиро підтримувала побратимів, ділилася останнім, не залишала у біді. Його знали як доброго товариша, надійного друга, щирого й відданого чоловіка.
Та ворог не завжди воює лише кулями. Хвороба, яка підступно підкралася, виявилася не менш жорстоким ворогом. 14 вересня 2025 року серце Сергія Володимировича зупинилося…
Сьогодні він востаннє проїхав вулицями рідної Краснобірки. Люди виходили з домівок, схиляли голови, хрестилися, дякували за подвиг. Біля школи процесія зробила зупинку. І саме тоді небо знову не стримало сліз.
Ми, його земляки, назавжди збережемо пам’ять про Сергія Микитчука. Пам’ять про те, що свобода і мирне життя не приходять самі собою. Вони мають високу ціну — ціну мужності, жертовності й любові до рідної землі.
Поховали Героя на кладовищі у Краснобірці поруч із іншими воїнами, які, як і він, стали на вічну варту. Тепер їхні імена — це імена тих, хто виборов нам право жити, сіяти і збирати хліб на своїй землі, чути дитячий сміх і спів пташок під українським небом.
Світла пам’ять і вічна шана Сергію Микитчуку! Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях, у наших молитвах, у нашій вдячності.
Більше фото на сторінці Facebook
